Амі́нь, нар. 1) Аминь. 2) Употребляется какъ существительное м. р. въ значеніи: конецъ, смерть. Амінь тобі буде. Мовчи, а то тут тобі й амінь!
Бусленя, -няти, с. Дѣтенышъ аиста. Ум. бусленятко, бусленяточко.
Докі́рник, -ка, м. Укоритель.
Жо́вни II, с. мн. Опухоль железъ на шеѣ, желваки, антиномикозъ. Росхристана, простоволоса і як в намисті вся в жовнах. Обсіли його жовни, то й повалявся мало не два роки. Жовна викладаються.
Зринати, -на́ю, -єш, сов. в. зо(і)рнути, -рну, -не́ш и зринути, -ну, -неш, гл.
1) Выплывать, выплыть на поверхность воды, вынырять, вынырнуть. Уже ж сьому синьому каменю на верх не зринать, а павиному піру на дно не тонуть. Утоплений сам зринув.
2) сов. в. Спрыснуть, сорваться, выскользнуть. Покинути відьму тим очкуром, — допіру не втече вона... з очкура не зрине. Колесо зірнуло. Кінь з недоуздка зірнув.
Крижняк, -ка, м. = крижень.
Лигоми́нець, -нця, м. = лагоминець. І ті були там лигоминці, піддурювали що дівок.
Накочува́ти 1, -чу́ю, -єш, гл. Прикочевать. Накочувала сарана (про діти).
Наримарюва́ти, -рю́ю, -єш, гл. = налимарювати.
Українець, -нця, м. Украинецъ. Сами ж себе ми зовемо українцями, та рідну землю Україною.
