Воно, його, мѣст.
1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне.
2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять.
Гріло, -ла, с. Громадина. Там таке гріло, ця баба. Ув. Грі́лище.
Діва́сенька, -ки, ж. Ум. отъ дівася.
Куртий, -а, -е. Короткій.
Лю́шенька, -ки, ж. Ум. отъ люшня́.
Наде́рти Cм. надирати.
Негодящий, -а, -е. Негодный.
Погноїти, -ною, -їш, гл. Дать сгнить. Вже на току погноїв хліб.
Приплуганитися, -нюся, -нишся, гл. Медленно дотащиться. Так нагулялися, що на велику силу додому приплуганилися.
Хмілевий, -а́, -е́ = хмелевий.
