Виробління, -ня, с. см. виробляння. Шух. І. 216.

Вихвицом нар. Вскачь. Жене коні вихвицом.

Ляга́ти, -гаю, -єш, сов. в. лягти́, -жу, -жеш, гл. 1) Ложиться, лечь. Так мені жилося: устаю — плачу і лягаю плачу. МВ. ІІ. 15. Лучче мені та гіроньки копати, аніж мені з нелюбом та спати лягати. Мет. 260. Високії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло. Шевч. 48. Курява лягає. Шевч. 89. Субота — не робота: помий, помаж та і спати ляж. Ном. № 542. Еней на піч забрався спати, зарився в просо, там і ліг. Котл. Ен. 2) Только сов. в. Умереть. Робила цілий вік панам, та мабіть ляжу як кістка гола. Ном. № 1520. 3) Заходить, зайти (о солнцѣ). Лягло сонце за горою, зорі засіяли. Шевч. 53.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Препір, -ру, м. = припір. Мнж. 181.

Провина, -ни, ж. Вина, проступокъ. АД. II. 62. За яку провину у холодну посадили його? Н. Вол. у. То се вони караються у його за провину, за гордощі без міри. К. Іов. 79. Ум. провинка, прови́нонька. А за тоту провиноньку Бог би тя скарав. Гол. І. 294.

Прокупитися, -плю́ся, -пишся, гл. Прокупиться, заплатить лишнее. Купи, та й не прокупись. Ном. № 5861.  

Трохи нар. Мало, немного. Трохи, як комарь наплакав. Може серце хоч трохи спочине. Шевч. тро́хи не. Чуть не, едва не. Побачила джигуна, трохи я не вмерла. Чуб. V. 12. Водою чорт зна як крутило, що трохи всіх не потопило. Котл. Ен. II. 6. трохи-тро́хи не. Чуть-чуть не. Сам трохи-трохи не пропав. Гліб. Ум. тро́шки, тро́шечки.

Узвіз, -во́зу, м. Взвозъ, подъемъ на гору. Чумаче, де твої гроші? То в узвозі, та в перевозі. Ном. № 10459. Він летить із узвозу так, як ворона. ЗОЮР. І. 152. Также дорога въ оврагѣ. Вх. Зн. 72.

Уїхати Cм. уїздити.