Зави́ти I, -ся. Cм. і. завивати, -ся.
Коби Cм. коб.
Коряк, -ка́, м.
1) Ковшъ. Святе діло наші січові коряки! У нашому коряці утопиш иншого мізерного ляшка. Льохи, шинки з шинкарками, з винами, медами, закупили запорожці та її тнуть коряками!
2) Плата мельнику мукою за помолъ. Моє діло мірошницьке: підкрути та й сядь, а коряки бери.
3) = корець 3. Ум. корячо́к. Кожному гостю по корячку і почали частуваться і кружать.
Нещасливо нар. Несчастливо; неудачно.
Пересвідчити, -ся. Cм. пересвідчувати, -ся.
Пільський, -а, -е. Полевой.
Прошатиритися, -рюся, -ришся, гл. Промотаться. Був колись багатий пан, а тепер прошатиривсь.
Розбивати, -ваю, -єш, сов. в. розбити, -зіб'ю, -єш, гл.
1) Разбивать, разбить. Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Чорне море вітер-буря колихає, там турецький корабель розбиває. глек розбити з ким. Поссориться съ кѣмъ. Глек брехні назбірали та й розбили — поссорились изъ-за сплетенъ.
2) Убивать, убить. Приказав (Ирод) Христа шукати, діток малих розбивати.
3) Грабить, разбойничать. У чумаків колеса товстії, то в колесах було попродовбує дірки да туди гроші положить, да й позабиває гвіздками; то його (чумака) хоть як хоч нехай розбиває, а гроші в. Розбойничок — лихий чоловічок: як вечеріє — коня напуває, а як смеркає — коника сідлає, опівночі людей розбиває. Розбив же він та того купця.
4) Раздѣлять, разрѣзывать, разрѣзать (волны при плаваніи). Не плавле, літа Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває.
5) Разъединять, разъединить, разлучать, разлучить. Зашумів сокіл із-за крутих гір, розбив, розлучив пару голубів. Се чорний ворон; розбив пташенят і найкращу настигає.
6) Разсѣивать, разсѣять, уничтожать, уничтожить. Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Вороний коню, заграй підо мною, розбий, розбий тугу по зеленому лугу козакові молодому. Я зараз приведу Зіньку шептуху, то вона скропить тебе водицею і розібє ті чари.
7) Сокрушать, сокрушить (о мысляхъ). Стали умисли козацьку голову ключника розбивати.
Урікатися, -кається, сов. в. уректися, -че́ться, гл. безл. Слышаться, послышаться. Ви ж казали, що дали йому чотирі рублі. — Та ні то вам так моє слово уреклось: я казав — чотирі без четвертака дав.
Ухитнутися, -нуся, -нешся, гл. 1) Пошатнуться. 2) Уклониться, отшатнуться, освободиться изъ рукъ. Хотів бігти, — не зміг ухитнутись з її ручок зомлілих.
