Зда́влювати, -люю, -єш, сов. в. вдави́ти, -влю́, -виш, гл. 1) Сдавливать, сдавить, давить, задавить. Не грай, кітко, з медвідем, бо тя здавить. Здавив за руку, аж хруснуло. 2) здави́ти о́ком на ко́го. Подмигнуть. Здавив на мене оком, я й замовк та й край.
Змигнути, -ну́, -не́ш, гл. Мигнуть. І оком не змигнуть, як... звалився з дуба чоловік.
Лу́скавка, -ки, ж. 1) Коса (орудіе), толщина которой не вездѣ одинакова, почему она легко ломается. 2) Конецъ кнута, придѣлываемый для хлопанья.
Печенина, -ни, ж. = печеня.
Плакати, -чу, -чеш, гл. Плакать.
Понаколювати, -люю, -єш, гл. Наколоть (во множествѣ). Без наперстка шила, та як пальці понаколювала.
Потугонька, -ки, ж. Ум. отъ потуга.
Роздума, -ми, ж. Размышленіе. Мав час на роздуму, — півроку зналися.
Тот, тота, тоте, тото́, мѣст. Тотъ, та, то. А тоті воли я купив у пана. Крутиться тота фицька. Ні за сесе, ні за тото. Вона тото почула.
Штовхан, -на, м. Толчекъ, тумань. І ласкою умовляв її.... иноді й штовханів давав. Вона вже боялась чоловіка, боялась, щоб він їй не дав штовхана збоку.
