Віяти, -вію, -єш, гл.
1) Вѣять, дуть. Ой вітер не віє, гілля не колише. Із низу Дніпра буйний вітер віє-повіває. Люде гнуться як ті лози, куди вітер віє. Пишно процвітали, пахощами віючи, конвалії.
2) Вѣять, провѣвать. Молов батько не віючи, пекла мати не сіючи.
3) Вилять. Пес віє хвостом.
Ду́бонько, -ка, м. Ум. отъ дуб.
Зве́рхність, -ности, ж. 1) Верховность. Гаряча моя прихильність до них давала мені право їм дорекати і присвоювати собі ніби якусь над ними зверхність.
Зла́мувати, -мую, -єш, сов. в. злама́ти, -ма́ю, -єш, гл. 1) Сламывать, сломать. 2) Нарушать, нарушить. Зламати слово, присягу. Був зламаний закон Мойсеїв. Байда... не зламав своєї віри.
Котрийсь, -рась, -ресь, мѣст. Какой-то, нѣкоторый. Жиє до котрогось часу.
Паювання, -ня, с. Дѣлежъ.
Скіпка, -ки, ж. Ум. отъ скіпа.
Сновидати, -да́ю, -єш, гл. = сновиґати. Ніде мені в світі прихилитись, сновидаю заволокою.
Струснутися, -ну́ся, -не́шся, гл.
1) Встряхнуться. Баринчик, баранчик, струснись.
2) Содрогнуться, вздрогнуть. Та піди зрубай тую билину. Перший раз рубнув — струснулася, другий раз рубнув — вона загула.
Штиль м.
1) лю. Манеръ, образецъ. Cм. шталт. А там ізнов починають забудинки і всі на другий штиль.
2) ля. Деревянный роженъ для носки соломы. Штилі, що солому носять, як молотять. Кладе копицями, а виносить штилями.