Гдась нар. Когда-то.
Закопи́лювати, -люю, -єш, сов. в. закопи́лити, -лю, -лиш, гл. 1) Приподнимать, приподнять кверху, заворачивать, заворотить, отворотить (кверху). Вітер закопилив очерет на стрісі. 2) закопилити губу. Надуться, разсердиться; заважничать. Хоче б то всміхнутись, та здержується, щоб невістка не закопилила губи.
Заполіти́ти, -таю, -єш, гл. Залетать впередъ; забѣгать мысленно впередъ. Чи їстимете... — Ні, ні! — А що ж я вам даю хиба? — Та я знаю що. — А що? — Молоко. — Еге, мовляли! Яблуко даю! — То давайте, їстиму! — То-то! не заполітайте ж ніколи!
Илець, ильця́, м. = ивка 2, Equisetum arvense.
На́голос, -су, м. Удареніе. Наголос положити. Поставить удареніе.
Обікласти, -ся. Cм. обкладати, -ся.
Повночка, -ки, ж. Ум. отъ повниця.
Січ, -чі, ж. Сѣчь (запорожская). Січ — мати, а Великий луг — батько.
Цукарня, -ні, ж. Сахарный заводъ. Панщане не схотіли робити на цукарні.
Цупко нар.
1) Крѣпко, сильно, туго, стѣснительно. Як цупко він нап'яв на плечі кобеняк. Глядіть же, цупко прикрутіте, щоб він в шинок та не зайшов. Вчора цупко п'яний був. Цупко захріп. І мене цупко узяла була холера. Цупко стало у нас за ліс.
2) Жестко, твердо. Цупко по мерзлому орати.
