Батошки. мн. Раст. Scabiosa arvensis. Лв. 101. Cм. більмачок.

Гуркоті́ти, -кочу́, -ти́ш, гл. = Гуркотати 1. Грин. III. 673. Стукотить, гуркотить, як сто коней біжить. (Загадка: грім). Ном. стр. 291, № 47. На горищі шось стука та гуркотить. Мнж. 130. За громом громи гуркотять. Греб. 374.

Дуча́й, -ча́ю, м. = дучайка. МУЕ. III. 54.

Закопи́лювати, -люю, -єш, сов. в. закопи́лити, -лю, -лиш, гл. 1) Приподнимать, приподнять кверху, заворачивать, заворотить, отворотить (кверху). Вітер закопилив очерет на стрісі. Міусск. окр. 2) закопилити губу. Надуться, разсердиться; заважничать. Ном. № 5084. Хоче б то всміхнутись, та здержується, щоб невістка не закопилила губи. Кв. II. 177.

Защіпля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. защепити, -плю, -пиш, гл. Прививать, привить. Защіпляти віспу. Н. Вол. у.

Клятий, -а, -е. 1) Проклятый. Нехай кляті бенкетують. Шевч. 53. Жидюга... лічить гроші коло ліжка, клятий. Шевч. 135. 2) Переносно: упорный, упрямый.

Меті́льниця, -ці, ж. Метельщица. Ум. метільничка. Я б до хати куховарочку наняв, а до груби та топільничку, а до хати та метільничку. Харьк. у.

Позламувати, -мую, -єш, гл. Сломать (во множествѣ). Якась недобра душа вишеньки мені позламувала. Богодух. у.

Пособити, -ся. Cм. пособляти, -ся.

Узяти, візьму, -меш, гл. 1) Взять. Верни моє, візьми своє. Ном. № 273. Взяла коня за гнуздечку. Мет. 74. Як оке мені, козаченьку, раненько ходити? Як візьмеш ти за рученьку, не мусим пустити. Мет. 83. Візьмем її додому, нехай вона у нас живе. Рудч. Ск. II. 32. А із школи його взявши, коня купила. Шевч. 135. бог його взяв. Онъ умеръ. нехай його лихий візьме. Чортъ бы его взялъ. Шевч. 79. 2) Достать, добыть, взять. Ми народ не вольний — де нам взяти. Ном. № 1310. 3) Получить. взяти в шкуру. Быть побитымъ, получить порку. Виграв батько справу: взяв у шкуру і додому пішов. Чуб. 1. 231. 4) Надѣть. Треба сорочку білу взяти. Г. Барв. 441. І як прийшов до хати, та взяв білу сорочку та і вмер. Драг. 4. 5) Взять, приняться, начать, пуститься, стать. Виймив шабельку, взяв калину рубати. О. 1862. IV. 27. Як узяв він їхати. Тоді він взяв та горобців наслав. Рудч. Ск. І. 82. Взяла дівчина білі руки ламати. Лукаш. 128. 6) — кого́ (за себе). Жениться на комъ. Люблю я дівчину, треба її взяти. Мет. 47. Як заслужиш пару волів і ясну оружину, — яку схочеш, таку й возьмеш молоду дівчину. Мет. 42. Яка з тебе хазяйка буде? Та тебе ніхто не візьме за себе. Стор. І. 9. Візьмеш мене за жінку. Рудч. Ск. I. 145. 7) Охватывать. Юнону взяв великий жах. Котл. Кн. Взяла мене журба й туга: зосталася я без друга. Грин. III. 676. узяли його думки та гадки. Сильно онъ задумался. ЗОЮР. І. 118. 8) — го́ру. Взять верхъ, побѣдить. 9) — жаром. Бросить въ жаръ. Пропасниця вже морозом перетрусила та взяла жаром. Черномор. 10) — за ні за-що. Ни во что поставить, пренебречь. Взяли сиротину люде за ні за що, люде говорять: «сирота ледащо». Грин. III. 409. 11) — на зуби. Бранить. Питався чорт баби: що о Бозі говорять люде? Славлять, величають! А що о мені? Якось вас дуже на зуби взяли. Ном. № 198. 12) — натуру. Усвоить привычку. 13) — ненависть на ко́го. Возненавидѣть кого. Яке моє життє буде? Та й її, як я візьму на неї ненавість. Г. Барв. 201. 14) — свою волю. Дѣлать по своему, какъ себѣ угодно, что хотѣть, то и дѣлать. Ой що узяв Дніпр та свою волю: свої бережечки промиває, а лиманські коси засипав. Грин. III. 592. 15) — у залі́за, у кайдани. Заковать въ цѣпи, въ кандалы. 16) — у ясирь. Взять въ плѣнъ. Стор. II. 58. 17) — шлюб. Обвѣнчаться. Чуб. II. 82, 83. Я з Києва повернуся, та й візьму шлюб з тобою. Мет. 106. Пішли до церкви і взяли шлюб. Чуб.