душогубець
Душогу́бець, -бця, м. Душогубець, убійца. Твій рід хороший і величний не плодив ні злодіїв, ні душогубців. Перш було як який грішний попаде сюди, так і то навдивовижу; та й то бували все то душогубці, то харцизяки. Той був душогубець.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 461.
Том 1, ст. 461.