Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Богила, -ли, ж. = бугила. І твій барвінок хрещатий заріс богилою. Шевч.
Ґоспода́рка, -ки, ж., ґоспода́рний, -а, -е, ґоспода́рство, -ва, с. = Господарка, господарний, господарство. Желех.
Дяк, -ка́, м. Дьячокъ. Прийшли попи — почитали, прийшли дяки — поспівали. Чуб. ІІІ. 442. Притаїлись попи й дяки, що папству служили і по панській неписьменну голоту дурили. К. Досв. 212. Ум. дя́ченько. Ой мандрували два дяченьки з микільської школи. О. 1861. XI. Ніс. 9.
Обчікувати, -кую, -єш, гл. = очікувати. Гол. II. 709.
Пристарітися, -ріюся, -єшся, гл. Состариться. Тепер, як пристарівся, моргне сивим усом, — громада й примічає. МВ. І. 108. Сдѣлаться старымъ (о вещахъ). Заново ситце на колонку, а як пристаріється, — садять квочку. Ном. № 5316.
Розмай, -маю, м. Основное значеніе: что-либо развѣвающееся, поэтому розмай — эпитетъ лѣса: Ой гаю мій, гаю, великий розмаю, як я впущу голубочку, вже ж і не спіймаю. Также тотъ, который развѣваетъ, разбрасываетъ въ стороны; поэтому въ свадебной пѣснѣ брать невѣсты, расплетающій ей косу, называется: розмай-коса. Ой глянь, дівчино, крізь колач, карими очима та й заплач, бо іде твій розмай-коса, загуби-краса. Н. п. розмай, розмай-зілля — растеніе, о которомъ поется въ пѣсняхъ, повидимому то-же, что и тирлич (когда его варять, то это заставляетъ милаго прилетѣть), а быть можетъ ото и не имя опредѣленнаго растенія, а названіе волшебнаго зелья, имѣющаго извѣстную чудодѣйственную силу. Біжи, дівко, до гаю, шукай корінь розмаю. Ще до гаю не дійшла, розмай-зіллячко знайшла... «Кипи, кипи, корінець, поки прийде молодець!» Ще корінець не вкипів, вже молодець прилетів. Чуб. V. 414.
Сіножаття, -тя, с. = сіножать. Мав же я поле, мав же я сіножаття. Грин. III. 287.
Трейчи нар. = тричи. Обійди трейчи кругом церкви. Ном. № 4527. Крикнув чорний ворон трейчи у байраці. О. 1861. II. 41.
Уродник, -ка, м. Красавецъ. Встрѣчено у Щоголева. Мусить вродник в кого небудь попитатися поради. Щог. В. 42.
Шкодити, -джу, -диш, гл. 1) Вредить, приносить вредъ, убытокъ. Не один козак сам собі шкоду шкодив, що від молодої жінки у військо ходив. ЗОЮР. І. 215. Хто пізно ходить, той сам собі шкодить. Ном. № 11954. 2) Проказничать.