Байдиґи, -диґ, ж. мн. Въ выраж.: байдиґи плести. Говорить вздоръ.
Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Винужати, -жаю, -єш, гл. Изнурять. Ну, навіщо б я себе отак винужав: день у школі, прийде ніч — одно за книжками сидите.
Війтівна, -ни, ж. Дочь війтова. Ой я із Кракова війтівна, я ж тобі, серце, не рівня.
Зажи́рливий, -а, -е. 1) Прожорливый. Старенький панотець толкував одному панові, од чого то є такі инші зажирливі. 2) Алчный, любостяжательный. До дітей своїх був зажирливий. Cм. зажиракуватий.
Ло́нька, -ки, ж. Ложка. Встрѣчается только въ слѣд. пословице: Добра кванька, та нема лоньки, — хиба буду полькам.
Онде нар. Вонъ тамъ. Він онде в шафі, але його відтіль трудно нам достати. Ум. ондечки.
Пороспочинати, -на́ю, -єш, гл. Начать (во множествѣ).
Розчурукати, -каю, -єш, гл. = розчумати. Поки ж то ми розчурукали та зупинились.
Соняшниця, -ці, ж. чаще мн.: соняшниці. Спазматическія боли въ животѣ.