Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Відшукувати, -кую, -єш, сов. в. відшукати, -каю, -єш, гл. Отыскивать, отыскать. Помогли одшукати його. Мнж. 137.
Дово́дити, -джу, -диш, сов. в. довести́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. ЗОЮР. І. 11. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! К. ЧР. 267. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. І. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. ІІІ. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. І. 72. 6)до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 1)до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. 11. 80. 10)сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.
Мітли́ця, -ці, ж. Названіе нѣсколькихъ растеній: a) Festuca pratensis. ЗЮЗО. І. 123. б) Dactylis glomerata L. ЗЮЗО. І. 120. в) Avaena puhesceus L. ЗЮЗО. І. 171. г) Bromus mollis L. ЗЮЗО. I. 171. д) Agrostis vulgaris. Шух. I. 20. e) біла. Agrostis alba. Шух. I. 20. ж) Aira spica venti. Вх. Пч. I. 8.
Набува́ти I, -ва́ю, -єш, сов. в. набу́ти, -бу́ду, -деш, гл. 1) Пріобрѣтать, пріобрѣсть, наживать, нажить. Як я жив буду, то все набуду: воли, вози покуплю. Н. п. Тією силою ми собі більше добра набудемо. О. 1861. VI. 33. (Кулишъ). А хоч і покинеш — плакати не буду, а я, молодая, другого набуду. Грин. III. 321. Гроші — набута річ. Ном. № 1442. 2) Отслуживать, отслужить прогульные дни. Іще году треба набути — тиждень, бач, лежала.
Одненький, -а, -е., Ум. отъ один.
Прісний 2, -а, -е. 1) Прѣсный. 2) Въ сказкахъ: чужой, посторонній. Царь... сховався під ліжко. Прилітає змій, ввійшов в палац: «Фе, фе! прісна кість смердить!» — Та де там тобі, — каже панна, — тут прісна кість узялась? Сюди прісного чоловіка і ворон кости не занесе. Чуб. II. 209.
Риндя I, -ді, ж. 1) = ринда. 2) Желудокъ, нутро. Желех.
Сюди нар. Сюда. Ні сюди, ні туди, — ні саньми, ні колесами, ні зімою, ні літом. Ном. № 7655. Сюди-туди походила, вечерять зварила. Чуб. V. 93.
Честь, -ти, ж. Честь. Честь Богу, хвала, а вам на здоров'я. Ном. № 10008. я б і сказав тобі, та честь на собі́ кладу. Я не хочу тебѣ этого сказать изъ уваженія къ самому себѣ. Ном. № 3582.
Штапування, -ня, с. 1) Стеганіе (при шитьѣ). 2) Узоры, нашивки гарусомъ или цвѣтными нитками (на свиткахъ и т. п.). Н. Вол. у.