гайдук

Гайдук, -ка, м. Высокорослый служитель; солдатъ надворной стражи. Ой вивійти, отамани, панськії гайдуки. Н. п. Ой крикнув царь на свої гайдуки: «Возьміть Байду добре в руки!» Гол. І. 2. 2) Особаго рода танецъ. 3) гайдука садити, ударити. Танцевать въ присядку. ударила б гайдука, та боюся мужика. Чуб. V. 687. Еней, матню в кулак прибравши, і «не до соли» примовлявши, садив крутенько гайдука. Котл. Ен. І. 20. 4) Ніс гайдука скаче. Выраженіе для указанія чьего-нибудь страшнаго аппетита, усиленной работы челюстями. Лупить (= їсть), аж ніс гайдука скаче, — танцює. Ном. № 12206. Ум. гайдучок. Чуб. V. 1075. Ув. гайдучище. Чуб. V. 686.