А, сз. 1) А, же, но, на отивъ. На гору йду — не бичую, а з гори йду — не гальмую. Нехай думка, як той ворон, літає та кряче, а серденько соловейком щебече та плаче. Бог те знає, а не ми грішні. 2) Да. — Течуть річки, а все кровавії. Я любив тебе, я кохав тебе а як батько дитину. Въ началѣ предложенія часто означаетъ — да и: А жаль же мені та тії тополі, що на чистому полі. 3) Въ началѣ предложеній вопросительныхъ и предложеній, служащихъ отвѣтомъ на нихъ, употребляется для усиленія рѣчи. А чи його звіри з'їли, а чи він втопився? А був же ти в його вчора? — А був. 4) А-ні, А-ні же́! Даже не, ни, ничего. На синьому небі а-ні хмариночки. Нікому ж про це а-ні же́! 5) А-ні — а-ні. Ни-ни. А-ні встати, а-ні сісти. А-ні до його заговорити, а-ні його спитати. Не защебече тобі соловейко, не зацвітуть тобі вишневії сади, не зазеленіє а-ні м'яточка, а-ні руточка. 6) Въ соединеніи съ междометіями для обращенія къ животнымъ выражаютъ желаніе удалить ихъ, прогнать: А бир! на овецъ; а базь! на ягнятъ; а гуш! а киш! на куръ. ; а дзус! а кота! на кошекъ; а кур! на индѣекъ. 7) А-то. См. Ато́. 8) А-чхи! Cм. Ачхи.
Відрядити, -ся. Cм. відряжати, -ся.
Домо́вний, -а, -е. Условленный.
Попойти, -йду, -йде́ш, гл. Идти долго. Як попойшли ми день та другий, так на третій як повставали, то вже я не ступну на ноги.
Прогоріти, -рю́, -ри́ш, гл. Прогорѣть. З причілку стіна прогоріла наскрізь.
Пустота, -ти, ж. 1) Шалость, проказы. Ото вже пустоти робе. 2) соб. Шалуны. Дожидають мої голуб'ята. Оце як побачуть, з ніг мене звалять, тая пустота. Пустує цілий день моя оця пустота.
Сесе мѣст. Это. Ні за сесе, ні за тото.
Скигління, -ня, с. Визгъ, жалобный визгъ. Скигління собаче.
Станівний, -а́, -е́ = станівкий. Віл станівний. Кабан аж у три роки бував станівним.
Чічечка, -ки, ж. Ум. отъ чічка.
