Волочити, -чу, -чиш, гл.
1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Копиці волочив.
2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать.
3) Бороновать (послѣ посѣва). Посіяв і волочить. Удівонька пшениченьку сіє, посіявши, стала волочити.
Глумити, -млю, -миш, гл. Поражать, истреблять, портить. Наче кара Божа, що людей глумила. Дітвора глумить тільки отті оріхи. Було б тобі, вражий сину.... нас трох не кохати, нас трох не глумити.
Гра́мотка, -ки, ж. Письмо. Ой напишу я грамотку, пошлю післоньки до батенька.
Кирпа, -пи, ж. 1) Вздернутый носъ. Лічить Енея приступає, очками кирпу осідлав. кирпу гнути. Задирать носъ. А як закуштує школи, вже й одвертає пику, вже й кирпу гне. Стара не страшна, так молода кирпу гне. 2) = кирпатий. Ум. кирпонька.
Клевчик, -ка, м. Ум. отъ клевець.
Князький, -а́, -е́ 1) = княжецький 1. Обернемо в хліви князькі чертоги.
2) = княжецький 2. підходити під князьки́й віне́ць. Вѣнчаться. щоб ти під князьки́й вінець не підійшла! Желаю тебѣ остаться въ дѣвкахъ!
Лугови́й, -а́, -е́ Принадлежащій лѣсу, выросшему на низменности. Cм. луг. Верби луговії зашуміли. По під лужечком стежечка, туди пішла молодая Катречка, із луговою водою говорила: ой водо, водо луговая, чого ти стоїш да тихая? Ум. лугове́нький. Ой водо, водо луговенька.
Підзамчанин, -на, м. Житель мѣстности передъ замкомъ. Не встоять замкові і підзамчане.
Ростягати, -га́ю, -єш, сов. в. ростягти́, -гну, -неш, гл.
1) Растягивать, растянуть. Коники, ростягли свої сухі ребра, мов хорти й винесли балагулу з багна.
2) Растаскивать, растащить. Парубки кинулись розбороняти і ледві їх ростягли.
3) Растягивать, растянуть (слова при разговорѣ).
Чикулівка, -ки, ж. = верхоляк.
