Віршувальниця, -ці, ж. Произносящая стихи; декламаторъ-женщина.
Лупи́ти, -плю́, -пиш, гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Щоб квочки сідали й лупили курчат. 3) Драть, обдирать, грабить. Що ступить, то лупить. 4) Ѣсть, жрать, убирать, уписывать. Бублики лупить, як хто купить. Лупить, аж ніс гайдука скачеть. 5) Скоро говорить, читать, бѣгать. Що кому рупить, той про те й лупить.
Посередній, -я, -є. Срединный.
Привиддя, -дя, с. Видѣніе. Сни і привиддя ночнії. Колись рабу Твоєму, Боже, ти в привидді глаголав.
Розбогарадити, -джу, -диш, гл. Выпросить, раздобыть. Де б його розбогарадити грошей.
Розвештатися, -таюся, -єшся, гл. Постоянно шляться, бродить.
Розралити, -лю, -лиш, гл. Распахать ралом.
Сподок, -дка м., мн. ч. спідки.
1) Та часть курительной трубки, въ которую вставляется чубукъ.
2) Маленькая тарелочка.
3) спідки закладати в хижі. При закладкѣ хаты класть въ углы различныя вещи: зелье, стекло, соль, деньги.
Устояти, -то́ю, -їш, гл. Устоять. Ніхто на ногах не встоїть.
Хованка, -ки, ж.
1) Спрятъ. У мене добра хованка єсть, — заховаю, то ніхто не знайде.