Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Збунтува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Взбунтовать. Зробилося діло, жидів збунтувало.
Консисторія, -рії, ж. Консисторія.
Потяжкий, -а, -е. Тяжеловатый.
Присмерк, -ку, м. Сумерки. У присмерку ледві-неледві по степу росяному шлях мрівся. — присмерком. Въ сумеркахъ. Присмерком дочапали до хутора.
П'ятдесят, -тьо́х числ. Пятьдесятъ.
Розборливий, -а, -е. Понимающій, разсудительный. Я жінка не розборлива, та й то розумію.
Свідомий, -а, -е. 1) Извѣстный, знакомый. Се корова свідома — хиба ж ми не знаємо її. Грек проходи скритні знав, шляхи ж свідомі обминав. 2) — чого́. Знакомый съ чѣмъ, свѣдущій въ чемъ. як і ви свідомі. Какъ и вамъ извѣстно. 3) Сознательный.
Соболевий, -а, -е. Соболиный.
Трахтувати, -ту́ю, -єш, гл.
1) = трактувати.
2) Разсуждать, разговаривать; судить, осуждать. Не видно про мене трахтують, видно про мою землю Грицько замишляє. Я ж думала, воріженьки шо сплять і не чують, — вони ж мене молодую судять і трахтують.