Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Габелковий, -а, -е. Сдѣланный изъ кожи молодой скотины. Обутий в габелкових черевиках.
Герб, -бу, м. Гербъ. Блищали мідяні позолотисті герби на ридвані. Од Припети й до Синюхи вславили себе Обухи, та й не злотом рабованим, не гонором купованим, не гербами-клейнодами, а своїми пригодами.
Грошва́, -ви́, ж. соб. Деньги, деньга. Грошви багацько мали.
Ґнип, -па, м. Короткій сапожный ножъ. Ум. Ґни́пець.
Ди́мати, -маю, -єш, гл. Дуть мѣхомъ. Як піджарити треба, то коваль кричить: димай! димай! За циганом, за його сином тра рано встати. мішком димати.
Князь, -зя, м.
1) Князь (государь или особа княжескаго титула). Тогді то у городі Лебедині царі і князі великим всі дивом дивували. Стереглись вони, проходячи побіля замку князя Вишневецького.
2) Новобрачный, женихъ. Слухайте, бояре, що князь бреше. Молодії князя зараз будуть ( = молодий з молодою). Ум. кня́зин, князьок. Мій орлику, мій князику! На білому острові живе собі... якийсь князьок. Ув. князюка.
Повизнаходити, -джу, -диш, гл. Найти, выискать (многое). Де що було дідівське... повизнаходила.
Пошарпатися, -паюся, -єшся, гл.
1) Изорваться; изорвать на себѣ; исцарапаться. Коловсь сердешний об тернину, пошарпався ввесь об шипшину. Еней тут крикнув, як на пуп; заплакався і заридався, пошарпався, увесь подрався, на тім'ї начесав аж струп.
2) Потормошить другъ друга. Їден з другим пошарпалися, а не бились.
Свобідний, -а, -е. Свободный.
