Вітати, -таю, -єш, гл. 1) Привѣтствовать. Пан того попа вітає: Ну що, батюшко, як ваш хліб? роспитує. 2) Принимать (гостей). Тобою, рибо, гостій вітати, а моїм пером листи писати. Тогді стали його вітати медом шклянкою і горілки чаркою. 3) Приглашать. Музику наймає і нерівню титарівну у танець вітає. 4) Заходить. Хто вірно кохав, той часто вітає. 5) Витать, носиться. Сам Бог вітав над селом.
Воловик, -ка, м. Воловій пастухъ. Ну, гукнув пан воловикові, тепер запрягай пару волів.
Гра́на, -ни, ж. = Грань 3 = жар.
Допанува́тися, -ну́юся, -єшся, гл. Дожить бариномъ до разоренія, до несчастія. Годино моя нещаслива! До чого ж се я допанувалася? Позводилося панів багато: хотять, панувати, та ні з чого, бо допанувалися до краю.
Лю́де, -де́й, мн. 1) Люди. Бог Богом, а люде людьми. Бог судить не так, як люде. От уже й люде трапляються, — от уже й заміж пора — Які там, мамо, люде? — Харько Кабиця. з його люде будуть. Изъ него толкъ будетъ. Я тоді ще бачив, які з його люде будуть. вас за людей мають. Васъ считаютъ за людей, къ вамъ относятся какъ къ людямъ. в людях. Публично, при народѣ. Шануй одежу в дворі, вона тебе в людях. 2) Простой народъ. Дивись! пан, а балака, як люде. Чи пани, чи люде? То пани, а ми люде. Ум. людки́. людоньки, людочки. Людоньки! та де в мене гроші взялися? Людочки! як же я злякалась! Ув. людиська, люди́ща. Єсть люде, єсть і людиська (людища).
Пам'ятка, -ки, ж. 1) Память, воспоминаніе. Приятелі їх садили тоді на пам'ятку. На тобі книжку на пам'тку. впасти в пам'ятку. Запечатлѣться въ памяти. Вже що вона через те заподіяла миру, того не впало мені в пам'ятку. се мені у пам'ятку. Это мнѣ памятно. Більше всього в пам'ятку мені, як уже піп приїхав ховать. 2) Подарокъ на память. 3) Поминальная книжка.
Покритенько, -ка, с. Ум. отъ покриття.
Прорідкуватий, -а, -е. Рѣдковатый.
Процвірчати, -чу́, -чи́ш, гл. О сверчкѣ: протрещать. Усю ніч процвірчав цвіркун.
Щедрувальник, -ка, м. = щедрівник.
