Злускати, -каю, -єш, гл. Слущить, сгрызть (о сѣмячкахъ, орѣхахъ).
Лощовина, -ни, ж. Лощина.
Ля́пати, -паю, -єш, сов. в. ля́пнути, -пну, -неш, гл. 1) Хлопать, хлопнуть, стучать, стукнуть. Не годиться по столу ляпать ложкою. Ляпнула дверима. 2) Шлепать, шлепнуть, плескать, плеснуть. Життя лящам, мов тім панам, — гуляють, ляпають хвостами. 3) Шлепать, шлепнуть, бросать, бросить что-нибудь липкое и мокрое. Ляпнув глиною в стіну. 4) Пачкать, пятнать; капать, капнуть. Не ляпай мені чорнилом книш! Крапля ляпнула на воду. 5) Ударять, ударить. Ляпаю по ковадлу. Ляпнув його по щоці. 6) Неумѣло говорить, сказать что-нибудь, болтать, сболтнуть. Приневолили короля таке слово ляпнути, що багацько воно лиха наробило. Не ляпай язиком!
Неборак, -ка, неборака, -ки, м. Бѣдняга. Ти, козаче-небораче, тяжко зажурився.
Небоян, -на́, м. = небій. То було колись усяке боїться попа, а тепер настали такі небояни, що й лихо.
Нутрішній, -я, -є. Внутренній.
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. А я ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую.
Сумісник, -ка, м. Соучастникъ.
Типик, -ка, м. Типиконъ (церк. книга). Що піп, то й типик.
Утьоком нар. = навтек.
