Голос, -су, м. 1) Голосъ. Козацьким голосом гукає. Почула Леся Кирила Тура голос. на такий голос. Такимъ голосомъ. Питає його на такий саме голос, як у дочки. У голос. Громко. Ой прийшли до Дунаю та у голос гукнули. Плаче-плаче, а далі й заридає у голос. Іван у голос тужить. у голос ударились. Заплакали громко. Иногда въ томъ же значеніи совсѣмъ безъ глагола. Батько і мати бачуть лихо, та в голос. Справді робиться страшно. Деякі вже й у голос. не своїм голосом. Громко, испуганно, неестественно. Кричить не своїм голосом. у свиний голос. Несвоевременно; чаще всего: очень поздно. подати голос. Отозваться. Марина перша було подає голос. в один голос. Одинаково. Чи можна ж, щоб стільки людей брехало та все в один голос? на голос. Громко. Брат читає коло стола на голос. Ум. голосок, голосочок, голосонько. Кого я люблю — по голосоньку пізнаю.
Губа́, -би́, ж. 1) Губа. Як би не зуби та не губи, була б душа на дубі. Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Поцілував Бондарівну у самії губи. Иногда въ значеніи: ротъ. Має губу від уха до уха. — ротъ до ушей. З доброї губи добре і слово. На всю гу́бу. Вполнѣ, совершенно, сильно, очень. Реве на всю губу. На всю губу пан. Гріха на всю губу. Въ Галиціи — ці́лою губою. Ґазда цілою губою. Роспусти́ти гу́би. Много говорить, врать, сплетничать. А вони вже й роспустили губи; ех, бабська натура! Гу́бу закопи́лити. а) Надуться, разсердиться; б) заважничать. Роби́ти з губи́ халя́ву. Не исполнять обѣщанія. Не роби з губи халяви. 2) мн. гу́би. Грибы. А хто любить губи, губи, а я печериці. Виросло несчислено богато ріжних губ та грибів. 3) = Губа́ня. Ум. Гу́бка, гу́бонька, гу́бочка. Ув. Губи́ще.
Замахну́ти, -хну́, -не́ш, гл. Замахнуться. Вихватила у його з-за халяви ножа і замахнула, і одрубала гайдамаці голову. Замахнись, та не вдарь.
Лепіх, -ха, м. Раст. Gluceria spectabilis.
Наколо́ти, -ся. наколювати, -ся
Обчесати Cм. обчісувати.
Писаренко, -ка, м. Сынъ писаря. Галасають і читають дяк і дяченята, писарь сельський, писаренко й деякі хлоп'ята.
Пороздряпувати, -пую, -єш, гл. Разцарапать (во множествѣ).
Потирати, -ра́ю, -єш, сов. в. потерти, -тру, -тре́ш, гл.
1) Тереть, потирать, потереть. Ученики його їли колосся, потерши в руках. Чи не висять рушнички нам потерти ручки? Не лучче б нам з ляхами... мирно пробувати, аніж пійти лугів потирати, своїм тілом комарів годувати. потирати руни об ко́го. Помыкать кѣмъ. Досталося ледачому руки потирати. Барили воду з нас ледачі дуки і потирали об козацтво руки.
2) Разбить. Буком узяв, потер горці до жука.
