Зави́дки, -ків, мн. Зависть. зави́дки беруть. Завидно. Завидки беруть, що нам не дають.
Злото, -та, с.
1) Золото. Привезе мені віночок з чистого злота. А в чім теє дитя? — У сріблі та в злоті.
2) Ласкательное названіе любимаго человѣка. Ой вийду я за ворота, — нема мого злота, тільки стоїть той нескреба, що мені не треба. Ум. злітце, зло́течко. Зробив ворітця із щирого злітця.
Карність, -ности, ж. Наказаніе. Нехай мене Бог боронить від лихої напасти, від панської карности, від людської ненависти. За злодійство йому сієї карности мало. об. А хоч коли й мине день без карности, — то все неспокійно... все горя та лиха сподівайся.
Кривдонька и кривдочка, -ки, ж. Ум. отъ кривда.
Макови́ще, -ща, с. Поле, гдѣ былъ посѣянъ макъ.
Приманити Cм. приманювати.
Пробовтатися, -таюся, -єшся, гл. Проболтаться (въ водѣ, жидкости) извѣстное время. Та оце ж усе з тими сорочками бовталась на річці, — аж до обід пробовталась.
Розгарний, -а, -е. Очень хорошій. Гарний-розгарний.
Скипець, -нця, м. Привитое дерево.
Шкарбан, шкарбун, -на, м. 1) Истоптанный башмакъ, сапогъ. Носив ті чоботи, носив, аж поки не стало, а далі й каже: «аже ж на горі в мене є ще батьковські шкарбани, — достану їх, да ще. може яку годину похожу. Надівай хоч шкарбани, бо нових ні за що купити. Ти ж бачиш, що на мені не чоботи, а старі шкарбуни. 2) Старикъ. Сидиш, мов демон під водою, ізморщившись, старий шкарбун. Ум. шкарбанець, шкарбуне́ць.
