Богобоящий, -а, -е. = Богобійний. Які люде стали не богобоящі: у великий піст п'ють. Буде зверху хороше убрання, а душа буде негарна, не богобояща.
Дові́льній, -я, -є. 1) Довольный. Я довільний вашим словом, кохані судці. 2) Доступный для пользованія каждому. — «Чи можно з цієї криниці коня напоїти?» — Чому ж, не можно: вода довільня. 3) Имѣющійся въ достаточномъ количествѣ. Довільні дрова у нас. 4) Произвольный.
Дога́на, -ни, ж. 1) Порицаніе, хула; упрекъ. Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного. 2) Недостатокъ, порокъ. А що мені за догана, що я руда та погана — за те мій батько багач. Дога́ну да́ти. Осудить, охулить, упрекнуть, найти недостатокъ. Козаченько за дівчину та три копи дав та щоб її ніхто не займав, ніхто не займав, за ручку не взяв, перстеня не зняв і догани не дав. Що Лукенька у батенька дитина була, усім вона парубочкам догану дала. Свита добра, ніхто догани не дасть. Ум. Дога́нка, дога́нонька, дога́ночка. Любить тебе отець, любить тебе мати, тільки тобі доганочки, що ти небагатий. Тільки тобі доганочки, що ти не чорноброва.
Зріти, зрію, -єш, гл.
1) Зрѣть, созрѣвать. Пшениця зріє на ниві. І вітер не віє, сонце не гріє, калина не зріє.
2) Выростать, дѣлаться взрослымъ. Ти на літі і Ярина зріє.
Зрошати, -ша́ю, -єш, сов. в. зроси́ти, -шу́, -сиш, гл. Орошать, оросить. Дрібненькими слізоньками все поле зросила. Припав він до землі та й зросив її слізьми.
Каглянка, -ки, ж. Ветошная затычка для закрыванія печной трубы. Послала жінка чоловіка каглу затикати, та й каглянки вбила.
Клунище, -ща, с. Мѣсто, гдѣ стоитъ клуня. А на той час Антін гній із клунища возив.
Копит, -та, м.
1) = копито. А у мого коня золота грива, золота грива, сребраний копит. Не дба про те, що їх нога роздавить, або копит звіряти польового.
2) мн. Копити. Раст. = копитень. Ум. копито́к, копи́тонько. Пінь мій сивий, золотії гриви, копитоньки золотії.
Кува! меж. Подражаніе крику грудного ребенка.
Підвечерювати, -рюю, -єш, сов. в. підвечеряти, -ряю, -єш, гл. Слегка ужинать, поужинать. Підвечеряли, помолились Богу.
