Апелюва́ти, -лю́ю, -єш, гл. Апеллировать.
Відати, -даю, -єш, (вім, віси, вість), гл. Знать, вѣдать. Не вім, за що їм так довіря князь. Ніхто того не відає, як хто обідає. Та коли б я знала, коли б я відала, що засватана буду.
Дви́нути, -ну, -неш, гл. 1) = Двигнути. Ой чи вийду на танець, — від стараго буханець в потилицю, або в спину, що й ногами вже не двину. 2) Отправиться, двинуться. Сам не знаю, чи полицю тесати, чи до дівчини на всю ніч махати, закину я вражу бардину, сам до дівчини на всю пічку двину. І двинув він (Оврам) звідтіля в гори. 3) Выстрѣлить. От ми поставили перед ними артилерію, та як двинули з гармат, так бісова черкесня вростіч, та тіка, аж не потовпиться. 4) Ударить сильно. Я як двину її (собаку) зо всього маху навідлі бичем по морді, так вона на місці й перекрутилась. 5) Выстроить. На хуторі (Максим) зараз же на перше літо двинув будинок, мов панські хороми.
Малова́жити, -жу, -жиш (собі щось, когось), гл. Не придавать значенія, не цѣнить.
Обмерти Cм. обмірати.
Попихувати, -хую, -єш, гл. Дымить, куря трубку. Попихують із люльок.
Претінка, -ки, ж. = прутинка? Зашуміла шабелечка, як з ліса претінка.
Свічний, -а, -е. Свѣчной.
Смоляр, -ра, м. Смоляръ, смолильщикъ, смоловаръ.
Шкло, -ла, с. = скло. Шкло як роблять, до розпалюють тим огнем, шо од блискавиці загориться. Ум. шке́льце.