Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Греци́ло, -ла, с. Квасцы. Шух. І. 254. Cм. Галун.
Завча́сний, -а, -е. Заблаговременный. Желех.
Засвіта́ти, -та́ю, -єш, гл. Свѣтать. Ще і на моїх воротях сонце засвітає. Ном. № 4886. Межи двома світлоньками там рано засвітало. Рк. Макс.
Коник, -ка, м. Ум. отъ кінь. 1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет. 2) Насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. І. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97. 3) Пряникъ или глиняная игрушка въ формѣ коня. І внучатам із клуночка гостинці виймала... А Карпові соловейка та коників пару. Шевч. 112. 4) мн. Родъ узора для вышивокъ на рубашкахъ. Гол. Од. 73, 5) Конская голова, выдѣлываемая какъ украшеніе разныхъ предметовъ, напр., рукояти гуцульскаго ке́лифа. Шух. І. 275. стіл на кониках. Столъ на ножкахъ съ украшеніемъ въ видѣ конской головы? Сим. 227. 6) Часть гончарнаго круга: деревянная дощечка, прибитая однимъ концомъ къ скамьѣ, съ выемкой на другомъ концѣ, въ которую входить веретено. Вас. 179. 7) Пластинка, вертикально стоящая на каждомъ изъ четырехъ концовъ креста витушки, съ загнутыми концами; на ко́ники надѣвается пряжа. Чуб. VII. 410. Вас. 202. 8) Часть ткацкаго станка. Cм. верстат. 9) Часть начиння. Cм. начиння 3. 10) мн. сорочі коники. Раст. Delphinium consolida. Вх. Пч. І. 10.
Набазарува́тися, -ру́юся, -єшся, гл. Вдоволь поторговать или побыть на базарѣ. Ну що, набазарувалися? (Спрашиваютъ возвращающихся съ базара). Сосницк. у.
Розімняти, -мну, -неш, гл. = Розім'яти.
Слабовінь, -вені, ж. Слабость. Переносно: слабый человѣкъ. Вх. Зн. 64.
Таланити, -нить, гл. безл. Удаваться. Мені не таланить. Шейк.
Хіть, хо́ті и хіті, ж. Охота, желаніе. Були латинці дружні люде і воюватись мали хіть. Котл. Ен. IV. 60. Сього дива — аби хіть. Ном. № 7673. Аби хіть була! от як уже немає хоті.... Ном. № 4975. Хіті з вола, а сили з комаря. Ком. Пр. № 1233. хіть мати до ко́го. Имѣть къ кому склонность, влеченіе. До кого ти хіть більшу маєш? Полт.
Штрикати, -ка́ю, -єш, гл. 1) Колоть, пырять, тыкать. Штрика в усі. Ном. № 8400. 2) Прыгать. Почерез ті колоди він штрикав. Гн. II. 239.