Добро́дій, -дія, м. 1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. 2) сударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. Кланяюсь, прошу: не остаєте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. 3) Господинъ (извѣстное лицо). Добродій N написав нову повість. 4) Шано́вний добро́дію! Високопова́жний добро́дію! Милостивый государь! Ум. Добро́дієчко. А де ж він, добродієчку?
Заї́чка, -ки, ж. Ум. отъ заї́ка.
Непотребний, -а, -е. = непотрібний.
Отава, -ви, ж. Трава, выросшая вторично на скошенномъ мѣстѣ. Косіть, хлопці, отаву. На припоні коні отаву скубуть.
Пооблямовувати, -вую, -єш, гл. Окаймить (во множествѣ).
Приснути, -ну, -неш, гл. 1) Брызнуть. Повновида, краска з лиця як не присне. Треба набрати у рот води та й приснути нею проти сонця. 2) Фыркнуть. Захлинувся, чхнув і приснув. 3) Прыснуть, вырваться, выскочить, вылетѣть. Як схоче скочить, то аж в землю присідає, та й присне разом відтіля. Стрепет приснув над кущами. Присне сніг із під копит. Приснули на синім морі скалки. З печі, з горючого дерева, присне вуголь і вискочить аж насеред хати.
Пробрязчати, -чу́, -чи́ш, гл. = пробрязкати.
Прошаткувати, -ку́ю, -єш, гл. Проработать, шинкуя капусту.
Спудити, -ся. Cм. спуджувати, -ся.
Укочувати, -чую, -єш, сов. в. укотити, укочу, -тиш, гл.
1) Вкатывать, вкатить.
2) Укатывать, укатать. Дорога вкочена.
3) Вкатываться, вкатиться. Обідньої доби саме пані вкотила, як на колесах.
