Відвертати, -таю, -єш, сов. в. відвернути, -ну, -неш, гл. 1) Отворачивать, отворотить, отвращать, отвратить; поворачивать, поворотить. Відвертає від неї очі. Не годиться відвертати хліб нарізаним боком до стіни. Нехай Бог відвертає. Щоб я од вас лиця не відвернула. 2) Отъѣзжать, отъѣхать, отплывать, отплыть. Ви, турки-яничари, по маленьку, браття, ячіте, од галери одверніте. 3) Отваливать, отвалить. Одвернув (камінь). Годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути та й упруг. 4) Возвращать, возвратить. Були в мене старости, підбрехачі твої, ну, одвернув я почеськи тобі хліб, не прогнав тебе. 5) Пахать, вспахать плугомъ второй разъ поперегъ или вдоль участка. 6) Отклонять, отклонить что-либо. І кулі мов рукою одвертає. Єсть такії люде, ща на пожежі уміють одвернуть вітер од сусідньої оселі. 7) Отвлекать, отвлечь, отклонять, отклонить. Відвертала вона мене від сеї думки. Тебе прошу, голочко: відверни злих собак од мого скота. 8) О колдовствѣ: возвращать, возвратить первоначальный видъ, отвращать, отвратить. Зробив (чарами), то була біла редька, а то зусім почорніла, та вже назад не одверне, шоб чорна стала білою. 9) Вычитать, вычесть. Жиду грошей не понесу міняти, бо він зараз довг одверне. 10) Отвѣчать, отвѣтить. Та чую ж, чую, — одвертає.
Горно́чок, -чка, м. Горшочекъ.
Ду́длик, -ка, м. = дудник. Заграй мені, дудлику, на дуду.
Збагнітува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Втоптать въ грязь; испортить; обезчестить. Збагнітував мою велику славу, ізняв з мене вінець мій осіянний. Нащо я його надіну, щоб збагнітувати одразу? Ну що ж з того, що ми збагнітуємо чоловіка? Ну, завдамо його в Сібір, ну, збагнітуємо його, а потім плати за його подушне, а жінка, діти...
Лице́, -ця́, с. 1) Лицо. Гарна, хоч з лиця води напитись. До лиця. Къ лицу. з лиця́ спасти, упасти, на лиці упасти, — змарніти. Похудѣть въ лицѣ. Розважали матусеньку, таки з лиця спала. Невістка скаржиться. а на лиці не змарніла. в лиці мінитися. То краснѣть, то блѣднѣть (о лицѣ). В лиці міниться, здрігається, труситься. 2) Только во мн. лиця, лиці. Щеки. Як була я молодиця, — цілували мене в лиця. Як сміється було, то на лицях аж ямочки стають. Одним відром зачерпнула, а за другим утонула, нехай щуки їдять руки, а плотиці — лілі лиці. 3) Лицевая сторона. Грошам лиця нема. Хоч на лице, хоч на виворот, то все однаково. одним лицем вода. Сплошь вода. 4) Деревянная матрица узора для набойки холста. 5) Улика. Так що, як він і бив його, але в його нема ніякого лиця, знаків нема. Ум. личко, личенько. Бо не довго, чорнобриві, карі оченята, біле личко червоніє, недовго, дівчата. Як усаду вишня ягідками рясна, — молоденька дівчинонька на личеньку красна. Най погляну на ті личка, що палахкотять, на ті очі, очі чорні, що вогнем горять. У ваших чоботях шкура на личко поставлена. Въ Галиціи съ измѣн. удареніемъ: личко — верхняя сторона нагольнаго тулупа.
Помівка, -ки, ж. = помовка. Це в нас така помівка.
Попів 2, -пова, -ве Принадлежащій попу. Чиї ворота минеш, а попових не минеш.
Свіжість, -жости, ж. Свѣжесть.
Хве! меж., выражающее отвращеніе, гадливость, фи. Хве-хве! руська кость пахне!
Чужовірний, -а, -е. Иновѣрный. Наша аристократія... сталась би чужовірною.
