Відважувати, -жую, -єш, сов. в. відважити, -жу, -жиш, гл. 1) Отвѣшивать, отвѣсить. Відваж соли. — бебеха. Дать тумака, отвѣсить ударь. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? 2) — жизнь, життя. Рисковать, рискнуть жизнью. Оддала б тепер Леся душу, аби оборонить од смерти козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь.
Гру́ддя́, -дя́, с. соб. Комки (земли, глины). Дід уже і груддям кидав і палицею. Кинувся на незбиту дорогу, набрав груддя.
Дубча́к, -ка́, м. = дубець 1. Бив мене муж три рази юж з віника дубчаком.
Кольо, -ля, м. Дѣтск. Хлѣбъ.
Ло́тра, -ри, ж. Развратница. Вона городська лотра.
Мачухі́вна, -ни, ж. Дочь мачехи, сестра по отцу, но не по матери.
Помрітися, -мріється, гл. безл. Представиться, пригрезиться.
Сучечка, -ки, ж. Ум. отъ сука.
Ум, ума, м. Умъ. Багато ума, та в кишені кат-ма. не при умі́. Не въ своемъ умѣ. Розум не вернувсь. Така вона стала якась — не при умі. з добра ума. По добру. Іди ж мені, кажу, з хати з добра ума, а то он бач — кочерга. ума вивідувати. Узнавать образъ мыслей, разспрашивать, разузнавать. О, се такий пан, що мабуть ума вивідує. Ум. умець, умочок.
Шаленство, -ва, с. Безуміе.
