Блищик, -ка, м. Блестка.
Го́чі, -чей, с. мн. = Очі. Двоє нас, як гочій в лобі.
Дока́зувати, -вую, -єш, сов. в. доказа́ти, -жу́, -жеш, гл. 1) Договаривать, договорить. «Оттут з муштри виглядала, оттут розмовляла, а там.... а там.... сину, сину!..» та й не доказала. 2) Показывать, показать, дѣлать, сдѣлать, продѣлывать, продѣлать. Дай нам, мати, доказати, що ми — рідні діти тих великих, що за правду гинули на світі! Чого прозьба не докаже, те докажуть буки. Бачить Бог, що москаль такі штуки доказує над смертю, — велів йому іти, куди хоче. 3) — кому. Укорять, укорить кого; попрекать, попрекнуть; грубо говорить, грубо сказать. Коли б мені на чужині хоч одна людина, — ніхто б мені не доказав, що я сиротина. Було старий і стане доказувати жінці: на яку ми його (сина) радість вигодували? Який з його хазяїн буде? Вона мені щодня добре докаже. Того ж бо я й тужу: твоїй матері не вгожу... Постелю постіль — не ляже, — моєму серденьку докаже. 4) Обвинять, обвинить, уличать, уличить. «Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький та Калиновський?» — Одібрав і од їх листи: один на другого доказує, — видко, що нема між ними доброї згоди. 5) Быть въ состояніи, умѣть, съумѣть сказать, разсказать, пояснить. От про камінь тіки я не докажу, чи взяв його хто, чи він там. Чи на сій худобі жив, чи, може, й на другій, — сього тобі не докажу.
Дотараба́нитися, -нюся, -нишся, гл. Дотащиться. Очі завидющі: назбірала кислиць стільки, що всилу дотарабанилася з їми додому.
Заледащі́ти, -щі́ю, -єш, гл. Облѣниться. Заледве, нар. Едва лишь.
Зароди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. 1) Зародиться, зачаться. Курчата в яйцях через тиждень уже й зародились на лежанці під квочкою. 2) Родиться, уродиться. Катря не в матір зародилася — палка, прудка дівчина.
Му́рзатися, -заюся, -єшся, гл. Пачкаться, мараться, муслиться. Їж, та не мурзайся.
Обварювати, -рюю, -єш, сов. в. обвари́ти, -рю́, -риш, гл. Обваривать, обварить, облить кипяткомъ. Бідна дитина зовсім руку обварила.
Покацубнути, -немо, -нете, гл. Окоченѣть (о многихъ). Ну мороз! поки доїдемо, то й покацубнемо.
Рішинець, -нця, м.
1) Рѣшеніе, опредѣленіе, приговоръ. Побачимо, який рішинець вийде, а діло щось ялозне. Почула рішинець.
2) Конецъ. Тут тобі й рішинець.
