Добрі́ти, -рі́ю, -єш, гл. Становиться добрымъ, добрѣть.
Жальо́к, -льку́, м. Ум. отъ жаль.
Запе́внити Cм. запевняти.
Кушіль, -лі, ж. То-же, что и кошуля, но употребляется только въ томъ значеніи, что и покраса въ свадебномъ обрядѣ. «Дружко вносить рубашку молодой для изслѣдованія, приговаривая: Старости, пани-старости! благословіть покрасу (или кушіль) в хату унести!».
Наже́брати, -раю, -єш, гл. Добыть нищенствомъ, напросить милостыни.
Офлис, -су, м. Тонкій древесный стволъ, идущій на дрова или на огорожу; хворостина.
Пускати, -ка́ю, -єш, сов. в. пустити, -пущу, -стиш, гл. Пускать, пустить, выпустить. Як візьмеш ти за рученьку, — не мусиш пустити. Давали, та з рук не пускали. Пустимо стрілку, як грім по небу.
2) Отпускать, отпустить; позволить. Ой чом не прийшов?... чи мати не пускала?
3) Впускать, впустить. Не пускають в хату ночувати.
4) Испускать, испустить. Вода, нагріваючись, пускає од себе пару. Зомлів, і слину вже з переляку пускає.
5) Вскрываться, вскрыться (о рѣкѣ). На провесні от-от річка Горинь пустить.
6) — на пожар. Сжигать, сжечь. Семиград султанський хочуть пустити на пожар і спліндрувати.
7) пускати бісики. Кокетничать, завлекать. Княгині нічого вже було до Четвертинського бісики пускать.
8) — тумана. Дурачить, обманывать.
9) — славу. Распространять молву, распускать дурные слухи.
Ситий, -а, -е. Сытый. Увесь вік ходив ситий і вкритий.
2) Жирный. Ситий борщ.
3) О землѣ: жирный, тучный. Де з ситої землі хліб.
4) О хвойныхъ деревьяхъ: смолистый. Сита соснина.
5) О людяхъ, животныхъ: жирный, толстый, тучный, упитанный, откормленный. Ситий баран пасеться. Ум. ситенький, ситесенький. Та й закусить ситеньким.
Цьомкати, -каю, -єш, гл. О крапивникѣ: пѣть, кричать.
Чубко, -ка, м. = одуд.
