До́сить нар. Достаточно, довольно. Мудрій голові досить дві слові. Ном. № 5912. У мене добра досить. Борз. у.

Доста́ток, -тку, м. Достатокъ, довольство, изобиліе, средства. Достаток чинить статок. Ном. Тогді любва бере, як достаток є. Ном. № 8921. Він при достатку. Черк. у. Достаток добрий у його. Черк. у. Як би у мене достатки, то я б учився. Ромен. у. Хто буде ховати (мерця)? На які достатки? Мир. Пов. ІІ. 115. У достатку живе. Живетъ безбѣдно. Въ твор. пад. употребляется въ видѣ нарѣчія, въ значеніи: достаточно, вдоволь. Аби хліба було достатком, а про яблука жити можно. Камен. у. Ум. достаточен. Сим. 227.

Затули́ти, -ся. Cм. затуля́ти, -ся.

Нана́шко, -а, м. Крестный отецъ. О. 1861. X. Свидн. 55.

Нари́чити, -чу, -чиш, гл. Слишкомъ много наложить, навалить, навьючить. Думав, що усе забрали з баштана, а я іще такий віз наричив, шо ледве воли довезли.

Обхідний, -а́, -е́. — хата Хата состоящая изъ хати, світлиці, хатини и хижі. Вас. 195.

Панцерник, -ка, м. Кирасиръ, латникъ. За ним повчок панцерників у ясненькій зброї. К. Досв. 154.

Перелет, -ту, м. Раст. а) Anthyllis Vulnenaria L. ЗЮЗО. І. 111. 2) Oenothera biennis L. ЗЮЗО. І. 129.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Уклоняти, -няю, -єш, сов. в. уклони́ти, -ню, -ниш, гл. 1) = уклонятися, уклонитися. К Дніпру-Славуті низенько уклоняли. АД. І. 217. Сам низенько уклонив. АД. І. 218. 2) Просить, склонять, склонить. Панич уклоняв, щоб кіпці покопати. Лебед. у.