Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

злосливий

Злосливий, -а, -е. = злісливий. Герод злосливий. Kolb. І. 90.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 160.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ЗЛОСЛИВИЙ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ЗЛОСЛИВИЙ"
Дженджеру́ха, -хи, ж. Чистуха, щеголиха, франтиха. Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким, там орала дженджеруха воликом чорненьким. Чуб. V. 1112.
Дрі́бно нар. Мелко; густо, часто. Понабивано каміння дрібно-дрібно, неначе горохом вислано. Стор. І. 146. Багатий дрібно крає. Ном. № 1451. Бий та й дрібно, щоб знали, чий син. Ном. № 9297 на стр. 289. Як музика дрібно грає, — я слухати люблю. Гол. VI. 447. 2) Подробно. Потім все дрібно росказала, кого до пекла провожала. Котл. Ен. ІІІ. 37. Ум. дрібне́нько, дрібне́сенько. Дрібно, дрібнесенько русу косу заплела. МВ. І. 134. дрібне́нько ходи́ти. Ходить мелкими шажками. Може ту, мамо, сватать, що дрібненько ходить? Мет. 238.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. І. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Н. п. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849), 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. І. 203. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. І. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. І. 68. жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ном. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. І. 295.
Коверза, -зи, ж. 1) Раздумье, размышленіе. Об миленькій своїй дитині водив по мізку коверзу. Котл. Ен. III. 68 и Слов. 2) Чепуха. Лемішка хотів і собі закидати по московській... але замолов таку коверзу, що тільки сам махнув рукою. Левиц. І. 332.
Мі́рятися, -ряюся, -єшся, гл. 1) Мѣряться. Була колись шляхетчина вельможная пані; мірялася з москалями, з ордою, з султаном. Шевч. 130. З панами не міряйсь чубами. Ном. № 1204. 2) Силиться, стараться, пытаться. Коли ж чує — ніби кватирку хтось міряється відсунути. Г. Барв. 167. Дитина вже коло неї лазила на траві й дибки мірялась. Г. Барв. 145.
Перекупляти, -ля́ю, -єш, гл. = перекуповувати.
Плив, -ву, м. 1) Теченіе. Час плив своїм пливом. МВ. ІІІ. 46. Чого Дясна у шив пошла? Шо крутиї гори. Грин. III. 74. 2) збити з пливу. Сбить съ толку. Усі одного зіб'ють з пливу. Н. Вол. у.
Поет, -та, м. Поэтъ. Чого стоїть Шевченко яко поет народиш. К. Оп. 115.
Прочинатися, -на́юся, -єшся, сов. в. прочну́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. 1) Пробуждаться, пробудиться, просыпаться, проснуться. Кріпко заснув Синоп, не прочинається. Морд. К. 63. На зорі-зорі я прочнулася. Шевч. 295. Прочнувся і говорить своїй жоні: «та то приснився мені сон». Драг. 137. 2) Приходить, прійти въ себя, очнуться. Зараз вони і ну його качати.... поки аж прочнувся він. Рудч. Ск. І. 136.
Шумний, -а, -е. Пѣнящійся. Приймав Бога зеленим вином.... усі святії шумнов горілков. Гол. II. 31. Шумна вода. Левиц. І. 443.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ЗЛОСЛИВИЙ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.