Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

зіждати

Зіжда́ти, -жду́, -ждеш, гл. Подождать. Та як же мені було тебе не зіждати. МВ. (О. 1862. І. 87).
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 152.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ЗІЖДАТИ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ЗІЖДАТИ"
Відщепнути, -ся. Cм. відщіпати, -ся.
Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. ІІ. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. І. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. І. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. І. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. ІІ. 100. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. І. 57.
Заміря́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. замі́рити, -рю, -риш, гл. = замірятися. Із-під бока шабельку витягає, да на тую калиноньку заміряє. Мет. 182.
Набі́гати 1, -гаю, -єш, гл. Набѣгать, бѣгая получить. Набігав собі пранців.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21. 2) наречено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. ЗОЮР. II. 289. 3) Горевать, сѣтовать. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Н. п. 4) Попрекать, упрекать. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Мет. 349. Ой мені батько так нарікає. Мет. 44. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. Рудч. Ск. II. 128. 5)на кого, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати. Н. п.
Невпокій, -кою, м. Безпокойство; волненія, тревоги. За дурною головою і ногам невпокій. Ном. № 6681. Загинула його проба пера серед невпокою життя громадського. К. ХП. 124. Поривало хлопця до сваволі, до невпокою. Мир. ХРВ. 127.
Обважити, -ся. Cм. обважувати, -ся.
Огидник, -ка, м. Противный, отвратительный человѣкъ. Вх. Зн. 43.
Порозносити, -шу, -сиш, гл. То-же, что и рознести, но во множествѣ. Що неділі вам нарізно порозносити сорочки, кому на село, кому на місто. Г. Барв. 504.
Узаводи нар. см. навзаводи.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ЗІЖДАТИ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.