Білоніжка, -ки, ж. Съ бѣлыми ногами, бѣлоножка (чаще о лошади).
Гости́ти, -щу́, -сти́ш, гл. 1) = Гостювати. Просила прозьбою і грозьбою, щоб ми не довго гостили. 2) Принимать гостей, угощать. Коли сама намоглась, щоб до тебе приїхали в гості, так гости ж як слід. Зараз почали мене гостити вареними яйцями і паляницею. Повиїдали.... ут страву.... нічим людей гостити.
До́ґа, -ґи, ж. = Клепка (въ деревянной посудѣ).
Дужка, -ки, ж.
1) Ум. отъ дуга.
2) Ушко у сосуда.
3) У ведра, лагунки: веревка или металлическій пруть, которымъ соединены его уши.
4) У корзины — ручка, соединяющая ея бека.
5) Анат. ключица.
6) напитися по дужку. Напиться вволю, до невозможности еще пить. Я сам, напившися по дужку, гукнув.... Ум. дужечка. Ой я в броду воду беру, вода не береться; яворовий коромисел у дужечку гнеться.
Заци́тькувати, -кую, -єш, сов. в. заци́тькати, -каю, -єш, гл. 1) Заставлять, заставить замолчать. Цить! цить, моя дитино! — зацитькувала Мотря. 2) Заминать, замять. Так це діло й зацитькали.
З'їду́н, -на, м. Ѣдунъ, ѣдокъ, объѣдало. Мало своїх з'їдунів, іще он якис лентюх іде.
Посилатися, -ла́юся, -єшся, сов. в. післа́тися и послатися, -шлю́ся, -шлешся, гл.
1) Посылаться, послаться, быть посланнымъ.
2) — ким. Только сов. в. Посылать кого. Чи післатись за чим, чи що треба кому, то ким, як не ретором? Вміла сь, мати, дочкою сь посилати. 3) Свататься, посылать сватовъ. Послався до неї, вона й рушники подавала. Посилався до дівчини та не сподобався, посилався цілий год хотів її взяти, — нагодила дідча мати товариша в хаті.
4) Ссылаться, сослаться. Послався циган на свої діти.
Свій, своя, своє́, мѣст. Свой. Своєї недолі і конем не об'їдеш. Кто кривдить людей, той кривдить своїх дітей. Я свою свиту сховав. Чорте, чорте! верни моє, візьми своє. як не свій хо́дить. Самъ не свой. я прибіг не своїми. Я бѣжалъ безъ памяти.
Фурик, -ка, м.
1) Тачка.
2) Колясочка для дѣтей.
Шабатувати, -ту́ю, -єш, гл. Рвать, разрывать. І кинувся межи стадо, телицю вбиває (лев), пазурами шабатує, шкуру іздирає.
