Гомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Руками гомоніти. Шутливо: писать. 2) Шумѣть, кричать; производить глухой шумъ. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Гомоніла Україна. Широкий Дніпр не гомонить. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей.
Ґоспода́рка, -ки, ж., ґоспода́рний, -а, -е, ґоспода́рство, -ва, с. = Господарка, господарний, господарство.
Запи́тяний, -а, -е. О болѣзни: пріобрѣтенный отъ питья чего-нибудь.
Керлиба, -би, ж. = сиворотка.
Підмащувати, -щую, -єш, сов. в. підмасти́ти, -щу, -стиш, гл. Подмазывать, подмазать.
Подоповняти, -ня́ю, -єш, гл. Дополнить (во множествѣ).
Порозвертати, -та́ю, -єш, гл. То-же, что и розвернути но во множествѣ.
Урізати, -жу, -жеш, гл.
1) Отрѣзать, обрѣзать. Жениться пробі, а хліба врізать не вміє. З лихого торгу хоч поли врізавши. Сього пальця вріж — болить, і того вріж — болить. Урізав вовкові хвіст.
2) Ударить. Та як уріж її (кулаком) по виску.
Циганочок, -чка, м. Ум. отъ циган.
Чередільниця, -ці, ж. Вѣдьма, отнимающая у коровъ молоко.