Друг, -га, мн. дру́зі, м. 1) Другъ. Без вірного друга великая туга. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. Разом, друзі! крикнув Карпо. Не так тії сто братів, як сто друзів. Рече Христос до Івана, свого друга. 2) Мужъ (пѣсняхъ) Ой пійду я, не берегом — лугом: чи не зострінуся з несуженим другом. Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (Свад. пѣсня о новобрачныхъ). Ум. дружок.
Наустити Cм. наущати.
Під'їсти. Cм. під'їдати.
Повимітати, -та́ю, -єш, гл. Вымести (во множ.). Світлоньки повимітай.
Позалоскочувати, -чую, -єш, гл. Защекотать (многихъ).
Прачка, -ки, ж. Прачка. І швачка, і прачка, і пряха. Літом і качка прачка. Ум. прачечка.
Ралля, -ля, с. Паханье ралом. Ой где міщанини йа з поля з ралля, його жінка із корчми з гуляння.
Стодола, -ли, стодоля, -лі, ж. = клуня. А вже ж твоя пшениченька в стодолі.
Уїжно нар. Сытно, досыта. Хоч не в'гжно, так у ліжко.
Чина, -ни, ж. — ро́зова. Раст. Lathyrus tuberosus L.
