Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Аґа́, аґи́, м. Старшина, начальникъ (у турокъ, татаръ и пр.). «Хлоп'ята!» обізвавсь аґа, отаман сивий. К. МХ. 23.
Волота, -ти, ж. = волот.
Гу́нственний, -а, -е. Бранное: шельмовскій, собачій. Гунственна душа. Рк. Марковича.
Клекотіти, -кочу, -ти́ш, гл. 1) Клокотать, бурлить, шумѣть. Смола там в пеклі клекотіла. Котл. Ен. III. 74. Перед їми море миле гомонить і клекотить. Шевч. 62. Оце дудлить, аж у горлі клекотить. Ном. № 14127. 2) Квакать шумно (о лягушкѣ). Жаби клекотять. Чуб. І. 65.
Ме́нта, -ти, ж. Родъ мѣхового женскаго полушубка, окаймленнаго тесемками. Гол. Од. 81.
Молисти́тися, -лищуся, -стишся, гл. Проситься. Він єго бив, а той так молиститься. Вх. Зн. 36.
Погрімати, -ма́ю, -єш, сов. в. погрімати, -маю, -єш, гл. 1) Став грім погрімати, стала чорна хмара наступати. КС. 1884. І. 32. Вже переходить гроза, — ще трохи погріма та й затихне. Харьк. 2) Гремѣть, погремѣть, громыхать, погромыхать, стучать, постукивать, постучать. Із разних пищаль погрімали, Хмелниченка гетьманом поздоровляли. Мет. 398. Отав козак конівкою по мосту добре погрімати. ЗОЮР. І. 205. 3) Только сов. в. Покричать, накричать на кого. Пан економ погрімав і вийшов. МВ. І. 132. А щоб оттам росердиться, погрімать — на наймита, або так на кого — ніхто і не чув ніколи. Сим. 228.
Свідомий, -а, -е. 1) Извѣстный, знакомый. Се корова свідома — хиба ж ми не знаємо її. (Залюб.). Грек проходи скритні знав, шляхи ж свідомі обминав. Мкр. Г. 39. 2) — чого́. Знакомый съ чѣмъ, свѣдущій въ чемъ. К. Кр. 35. як і ви свідомі. Какъ и вамъ извѣстно. Гн. І. 68. 3) Сознательный.
Сочевиця, -ці, ж. Чечевица. Роди, Боже, жито, пшеницю, горох, сочевицю. Чуб. III. 456. Ум. сочевичка, сочі́вонька. Чуб. III. 163. Сочівонька густа. Чуб. III. 136.
Таламбас, -су, м. = тулумбас.