Вітер, -тру, м. 1) Вѣтеръ. Із-за гори вітер вів, калина не спів. Із вітром могила в степу розмовляє. на вітер підняти. Приводить въ чувство упавшаго въ обморокъ, вынося его на чистый воздухъ. Не виїхав козаченько за білії хати, як довелось дівчиноньку на вітер підняти. пішло з вітром, за вітром. Пропало, пошло прахомъ. вітер має. Уже нѣтъ. шукай вітра в полі! Напрасно будешь искать, не найдешь. іди по три вітри. Ступав къ чорту. жене, як дідько вітри. Летить, какъ бѣшеный. Ум. вітрець, вітречко, вітрик, вітронько. 2) = ятір.
Ділни́к, -ка́, м. Дѣлецъ. Ділника і діло боїться.
Зостановити, -влю́, -виш, гл. = зоставити. Його сонного будили, не збудили, там його в неволі й зостановили.
Канчук, -ка, м. Плеть, нагайка. Знайшли його повішеного за ноги й зашмагованого канчуками. Під'їжджає пан оконом, канчук роспускає.
Капшучок, -чка, м. Ум. отъ капшук.
Ле́кшати, -шаю, -єш, гл. = легшати.
Мертв'я́к, -ка́, м. Мертвець. Труна роскривається і мертв'як вилазить з труни.
Помийник, -ка, м. Первоначально — человѣкъ, занимающійся выносомъ помоевъ, а затѣмъ всякій человѣкъ, занимающійся грязной работой; бранное слово. Ти помийник жидівський.
2) Собака, постоянно роющаяся въ помояхъ, любящая помои.
Рогатизна, -ни, ж. соб. Рогатый скотъ.
Сиж, -жа, м. Родъ игры въ карты, подобный великорусскимъ «носкамъ».
