Бузувати, -зую, -єш, гл.
1) Наказывать, бить.
2) Журить, бранить, дѣлать, выговоръ.
Ді́ти, -те́й, с. мн. отъ дитя. Дѣти. Діти! діти! Добре з вами в літі, а зімувати — горювати. Прийми, мила, хоч малії діти! — Ой не хочу я дітей приймати, будеш, милий, і сам годувати. З діте́й вихо́дити. Выходить изъ дѣтскаго возраста. Діла небагато в Насті: ще тоді вона з дітей виходила. Ум. Ді́тки, ді́тоньки, ді́точки. Твої дітоньки плачуть, їстоньки хочуть. Дітки, ще короткий час я з вами. Клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі, ніколи гаразд і діточками втішатися.
Дуга́н, -ну, м. Сортъ табаку.
Накрива́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. накри́тися, -кри́юся, -єшся, гл. Накрываться, накрыться. Стоїть дівка з козаком, накрилася рукавом.
Нама́зати, -ся. Cм. намазувати, -ся.
Позсовуватися, -вуємося, -єтеся, гл. Сдвинуться (о многихъ).
Помулити, -лю, -лиш, гл.
1) Давить, жать нѣкоторое время.
2) Натереть (ногу сапогомъ и пр. — во множествѣ).
Прилеглий, -а, -е. 1) Прѣлый. Прилегле жито. 2) Примыкающій, сосѣдній. Опинилася на улиці прилеглій.
Сс... = зс..
Товщінь, -ні, ж. Толщина. А морока його батькові! купив оце три деревині на клуню: дві деревині саме до міри, а третя — така товщінь, і руками не ссягнеш.
