поліно
Поліно, -на, с. Полѣно. Хрін його батька знає: у багатого повна піч та горить, а в мене одно поліно, та й те не горить. Ум. полінце, поліночко.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 284.
Том 3, ст. 284.