Гурча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. 1) Гудѣть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Дощ гурчить. 2) Ворковать. На церкві голуб гурче. 3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будем гурчати, поки світа. 4) О свиньѣ: имѣть случку.
Ди́хальце, -ця, с. Ум. отъ дихало.
Кватирька Cм. кватирка.
Колокі́локъ, -лка, м. 1) Ум. отъ колокі́л. 2) мн. Родъ прически дѣвушекъ съ зубчастим проборомъ.
Ленде́рево, -ва, с. раст. Larix europaea.
Одноженство, -ва, с. Единобрачіе.
Потіль нар. = потиль. Потіль бить, покіль та щучина кожа облізе.
Прочахати, -ха́ю, -єш, сов. в. прочах(ну)ти, -ну, -неш, гл. Простывать, простыть. Не їж юшки: хай прочахне. Отож про пиття й держи собі од поганки таку воду, що як гаразд перекипить, тоді її у глек та й на вікно, щоб прочахла.
Храпій, -пія, храпко́, -ка, м. Хропунъ, храпящій человѣкъ.
Штаґа, -ґи, ж.
1) Приспособленіе, при помощи котораго кожевникъ развѣшиваетъ кожу надъ чаномъ.
2) Въ мельницѣ: деревянный брусъ, въ который вставляется конецъ веретена шестерни. ,
