Визівнути, -ну, -неш, гл. — духа. Испустить духъ. Бито коло стовпа киями поти, поки й духа визівнув.
Гучни́й, -а́, -е́. 1) Звонкій, громкій, звучный. З себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. 2) Веселый, шумный. Їй забажалося життя світового, гучного. Гучне весілля справили.
Ґарґа́ра, -ри, ж. Сердитая, бранчивая баба. Стара ґарґара. Cм. Гаргара.
Ґре́че нар. Хорошо, какъ слѣдуетъ: Він став біля печі та й почав підпивати пивце грече.
Зацокоті́ти, -кочу́, -ти́ш, гл. 1) Застучать учащенно. 2) Заговорить скороговоркой и громко. А бач, бач! зацокотала пані. . Ми йшли побіля вашого двору, — зацокотіли дівчата.
Насипа́ти, -па́ю, -єш, сов. в. насипати, -плю, -плеш, гл. 1) Насыпать, насыпать. Пам'ятатиме до судної дошки, поки аж пороху на очі насиплють. Казав собі насипати високу могилу. 2) Наливать, налить. Насипай швидче борщу, — їсти хочеться, аж шкура болить! Насип мені ще чарочку! Насипмо оливи.
Невмивака, -ки, ж. Неумытый. Замурзаний грязею невмивака.
Роспуття, -тя, с. Распутье, перекрестокъ. На роспутті кобзарь сидить та на кобзі грає. Ой вербо, вербо вербице, тії на роспуттю стояла, що ти чула, бачила? Ум. роспуттячко.
Цілець, -льця, м.
1) Тотъ, кто прицѣливается. Бери вила та будеш ставить віхи: ти цілець добрий, то попадеш примо.
2) Большая каменная глыба.
Штанята, -нят, с. мн. Штанишки.