Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Долуба́й, -ба́ю, м. и долуба́йка, -ки, ж. Огурецъ, выѣденный курами.
Є́рка, -ки, ж., єрчє́, єрчу́к и пр. Cм. ярка и пр.
Застукоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Учащенно застучать. Шось застукотіло у вікно. 2) Забиться (о сердцѣ). Серце в батька й матері швидче застукотіло.
Зати́лля, -ля, с. Задняя, не лицевая сторона. А у Стрию на затиллю мальовані сіни, а там мої, товаришу, кучері посіли.
Кагальний, -а, -е. 1) = кагаловий.
2) Старшина кагала.
Машкара́, -ри́, ж. 1) Маска. А в нас є машкара. Хто ж його обікрав? — Бог його знає. Якісь, каже, замурдовані люде. Понадівали машкари, пов'язали гаразденько всіх, та й забрали що знайшли. 2) Харя, рожа, уродина. Бо ти того любиш, що красний із тварі; почкай, може достанеш страшную машкару.
Позаривати 2, -ва́ю, -єш, гл. Зарыть (во множествѣ). Як у нас корови погинули, так не дозволили й шкури поздирати, так і позаривали.
Рукавичний, -а, -е. Перчаточный.
Угаяти, -ся. Cм. угаювати, -ся.