Вимовляти, -ля́ю, -єш, сов. в. вимовити, -влю, -виш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому.
2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи.
3) Укорять, укорить, дѣлать, сдѣлать выговоръ.
Гарбариха, -хи, ж. Жена скорняка.
Гомі́вка, -ки, ж. = Гомілка.
Гостя́к, -ка́, м. Волъ, трудно откармливаемый и худой.
Каштанчик, -ка, м. Раст. Dianthus barbatus.
Одноножаний, -а, -е. О сапогахъ: шитый на одну колодку. У панів все одноножані чоботи.
Повиморювати, -рюю, -єш, гл. Измучить, истомить (многихъ). Повиморював нас пан добре, поки діждались грошей.
Рівнина, -ни, ж. Равнина, ровное мѣсто.
Фуфалиця, фуфелиця, -ці, фуфеля, -лі, ж. = завірюха.
Царинка, -ки, ж. 1) Ум. отъ ца́рина. 2) Огороженное мѣсто при усадьбѣ, предназначенное для сѣнокоса.
