Вишкрябувати, -бую, -єш, сов. в. вишкрябати, -баю, -єш, гл. Выцарапывать, выцарапать.

Дожирува́тися, -ру́юся, -єшся, гл. Дошалиться. Дожирувалися, що й миску з столу звалили. Харьк. г.

Зачува́тися, -ва́юся, -єшся, гл. Чуяться, чувствоваться. Їй не зачувалось, що вона где усе низче та низче. МВ. (О. 1862. І. 98).  

Золотушник, -ка, м. Раст. a) Inula britanica. б) = золотуха 3 а. ЗЮЗО. І. 137. 2) пт. Пчеловоръ, Meropsapiaster. Вх. Пч. II. 12.

Косити, -шу́, -сиш, гл. Косить. Ой там по над яром козак сіно косить. Мет. 17.

Наві́й, -во́ю, м. Навой, валъ въ ткацкомъ станкѣ. наво́їв два: ве́рхній, горі́шній — находится сзади, — и спі́дній, до́лішній помѣщается ближе къ ткачу, въ нижней части станка, оба идутъ параллельно сидѣнью ткача; у обоихъ на правомъ концѣ по зубчатому колесу, которое называется въ Галиціи также сучка или триб; галицкій триб (въ долішньому навої) для поворачиванія своего имѣетъ еще четыре ручки; для того, чтобы навій удерживался неподвижно, въ зубцы ко́леса упирается ходящій на винтѣ, искривленный брусокъ дерева, различн. формы, назыв. цуґа, а въ Галиціи пе́сик или (въ горішньому навої) сука. Въ каждомъ навоѣ есть выдолбленный желобокъ, называемый ґа́ра, жолобе́ць: въ эти желобки, при помощи особаго снаряда, наз. яштруб, ля́шток, прут, прикрѣпляются куски полотна, къ которымъ привязывается обоими концами осно́ва; послѣдняя навита на ве́рхній навій, отъ котораго проходитъ сквозь начиння и бе́рдо (блят) черезъ маґіль (гал.) подъ штаком къ спідньому навою; поворачиваясь по направленію къ ткачу, верхній навій разматываетъ основу, которая, уже въ видѣ полотна, наматывается на спідній навій. Cм. варстат, кросна. Первыя названія изъ помѣщенныхъ здѣсь — изъ Полтавской губ. (Константиногр. у. Б. Г.), вторыя и третьи — изъ Галиціи (Шух. I. 255; МУЕ. III. 17). Ум. навійчик. Мет. 213.

Потріскатися, -каюся, -єшся, гл. Потрескаться. Ворота кам'яні од великого жару потріскались. Стор. МПр. 42.

Пошпугувати, -гую, -єш, гл. Исполосовать. Коморя, побита зімньою негодою, пошпугована весняними дощами, полупилася. Мир. Пов. II. 79.

Чуприна, -ни, ж. Волоса на головѣ человѣка; длинные волоса спереди или на макушкѣ головы. Гол. Од. 48. Чуб. VII. 412. Ото драпонув, тільки чуприна майорить. Ном. № 4419. Сивий ус, стару чуприну вітер розвіває. Шевч. Ум. чупринка, чупринонька, чуприночка. Чуб. V. 988.

Шмаркота, -ти, ж. = шмарки.