Велерічивий, -а, -е. Многорѣчивый. Язик отой велерічивий.
Відсвічуватися, -чуюся, -єшся, гл. Отражаться, отсвѣчиваться.
Да́лебо нар. = Далебі.
До́сі нар. 1) До сихъ поръ, до этой поры. Чужі люде полуднують, ми й досі не їли. 2) Уже, въ настоящее время. Та годі сидіти та пора летіти, досі плачуть та маленькії діти. Я думав, що досі вже й пороблено все. 3) До сего мѣста.
Заплі́шувати 1, -шую, -єш, сов. в. запліши́ти, -шу́, -шиш, гл. 1) Заклинивать, заклинить, закрѣплять, закрѣпить ручку топора, молотка, ножку въ скамьѣ и пр., вбивая въ конецъ, входящій въ отверстіе, клинышекъ. Заплішив ніжку в ослоні. Запліши щабель у драбині, а то хитається. 2) Переносно, преимуществ. въ сов. в.: сказать въ заключеніе, закончить рѣчь. «Та вже не що, становіться!» заплішив соцький. 3) Заслать (въ ссылку), засадить (въ тюрьму). Заплішили його аж у Сібіряку.
Запря́ганий, -а, -е. Бывшій въ упряжи. Не вміє, кажеш, возить: та він уже тричі запряганий.
Тичний, -а, -е. = тичковий.
Уцілок нар. Цѣликомъ. Сього осокора росколювати не годиться, — його як би вцілок куди взяти.
Чолопок, -пка, м. = щолопок. Ум. чолопо́чок. Шапка на самому чолопочку.
Чужина, -ни, ж.
1) Чужбина. Ой піду я з туги на чужину.
2) Чужіе люди, чужой человѣкъ. Привикай, привикай, серденятко моє, поміж чужиною. Чужа чужина не пожалів. Кланяйся, дитя моє, чужій чужині. В мене невіхна чужа чужина. Ум. чужинка, чужинонька, чужи́ночка. Чужа чужинонька — не рідна родинонька.
