калачик
Калачик, -ка, м. 1) Ум. отъ калач. 2) Раст. просвирки, Malva rotundifolia L. Воли... пішли собі... і де не вздрять калачики, або ромен і всякий бур'янець, то там і пасуться.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 210.
Том 2, ст. 210.