Божка, -ки, ж. = божіння.
Доло́шка, -ки, ж. Ум. отъ доло́ня.
Курити, -рю́, -риш, одн. в. курну́ти, -ну́, -не́ш, гл. 1) Курить. Отто Гонта з Залізняком люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють оттак курить. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є та люльку курить. 2) Дымить. Не курила, не топила, — на припічку жар-жар. 3) Пылить. Не кури бо так вимітаючи, — курить, як чорт дорогою! 4) Мчаться, подымая за собою пыль. Курить, як чорт од какаріку. Як ось... із Переяслава до Сомка гонець курить. 5) Кутить, пьянствовать. Троянці добре там курили: дали приманку всім жінкам, по вечерницях всі ходили, просвітку не було дівкам.
Накочува́ти 1, -чу́ю, -єш, гл. Прикочевать. Накочувала сарана (про діти).
Оструб, -ба, м. Деревянная стѣна постройки.
Прузик, -ка, м. Кузнечикъ.
Пульпак, -ка, м. = индик.
Склимакований, -а, -е. Сбитый, всклокоченный (о волосахъ).
Спільний, -а, -е. Общій, совмѣстный. Не спільний хліб. Розмова стала спільною.
Стовба, -би, ж.
1) Въ плугѣ: прочная дощечка, которой соединяются въ плугѣ чепіги съ градільом: она проходитъ сквозь нижній конецъ чепіги и конецъ граділя.
2) Часть рала, подобная предыдущей въ плугѣ, которой прикрѣпляется кописть къ жертк'ѣ.
3) Корень въ деревѣ, идущій въ землю вертикально.
