Виковувати, -вую, -єш, сов. в. викувати, -кую, -єш, гл. Выковывать, выковать. З того заліза він викував плуга. Чого Бог не дасть, того і коваль не викує. 2) Кричать, прокричать (о кукушкѣ). Що викувала вже зозуля, — проживай, а більше — шкода у що й бажаєш.
Виторочувати, -чую, -єш, сов. в. виторочити, -чу, -чиш, гл.
1) Выдергивать, выдернуть (нитки изъ ткани)
2) Вырывать, вырыть. Кертиця виторочиш землю.
За́кладочка, -ки, ж. Ум. отъ за́кладка.
Занепада́ти, -да́ю, -єш, сов. в. занепа́сти, -ду́, -де́ш, гл. 1) Приходить, придти въ упадокъ. 2) Надрывать, надорвать здоровье, ослабѣвать, ослабѣть, обезсилѣть. І сього часу, як занепав о. Гервасій, то до півроку так висох. Занепав од ран наш батько. Ти так занепав, синку, з своєю чумачкою, що й не пізнаєш тебе, тілько одні очі блищать. Мій хлопець чогось занепав: каже, голова болить і на світ не можна ся дивити.
Кандиба, -би, ж. Плохая лошадь, кляча. Бачили, яку кандибу Криженко купив у ярмарку? Там же й кандиба! Висока така, що й під повітку не підійде, а сама така, шо так їй кістки й повилазили.
Обрьохкатися, -каюся, -єшся, гл. = обрепатися.
Споститися Cм. спощуватися.
Хворявий, -а, -е. = хворовитий.
Шляшечок, -чка, м. Ум. отъ шлях.
Шматка, -ки, ж. = шмата. Обвинути сирівцевою шматкою.
