Жалки́й, -а́, -е́. 1) Жалящій, жгучій, рѣзкій. І на жалку кропиву мороз буває. Жалка кропива. Жалкий батіг. Жалкий вітер потягає. 2) Жалобный. Плач жалкий та болезний.
Здріга́тися, -га́юся, -єшся, сов. в. здрігнут́ися, -ну́ся, -не́шся, гл. Вздрагивать, вздрогнуть. Троянці всі здрігнули. Здрігнувся сердешний Яків, почувши це.
Лю́бка, -ки, ж. 1) Милая, дорогая. Ой мамко любко! моя мамочко! 2) Возлюбленная. Добри-вечір, мила, добривечір, любко! Оженися, мій синочку, візьми собі любку, цілуй її, милуй її, як голуб голубку. 3) Раст. а) Orchis latifolia. Cм. лю́бжа. б) Orchis sambucina, — purpurea. в) мн. любки. Раст. Orchis militaris. Зілля таке: любки зветься. Як хоче дівчина, щоб парубок любив, так у чому небудь і дає йому тих любок. Ум. любонька, любочка. О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який оке красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете? Діти помітили, жалують мене: тіточко-любочко! чого ви журитесь?
Натарабанити, -ню, -ниш, гл. Набарабанить. Мені у млині вуха натарабанило.
Невстрійливий, -а, -е. Безпокойный, шаловливый. Ну, та й невстрійливі діти в Оліхвера! Вскочили в город, потоптали огудину. Став пригадувати пісню за піснею, що бабусі й дівчата йому; дитині, шепотали замісць котка, аби спало, аби вгамувалось невстрійливе.
Позавертати, -та́ю, -єш, гл. Воротить (многихъ). Як їх турки-яниченьки із-за могили напали... коні з добиччу назад у город у Турещину позавертали.
Приговір, -во́ру, м. = приговірка.
Суддівна, -ни, ж. Дочь судьи. Шукайте собі, добродію, в городі панночки. Чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен?
Християнство, -ва, с. Христіанство. Як таки християнство мати, та й хліба куска не дати?
Хруп меж., выражающее отламываніе чего-либо. Разогнавшись, скакнув Петро і як раз досяг до другого берега. Аж тут берег під ним хруп! одколовсь, і вже козак похиливсь назад,