Докуча́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. доку́чити, -чу, -чиш, гл. Надоѣдать, надоѣсть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Біда докучила. Я стала докучати своїй матері, щоб дула мені їсти. Также безлично. Повернусь на другий бік, або що, бо вже докучило одним боком лежати.
До́світок, -тку, м. Предразсвѣтное время. Чорт би й не оддав, та на лихо йому досвіток захватив. Темним досвітком усі троє вийшли з села. у до́світок. До разсвѣта. 2) Во мн. ч. до́світки. Вечернія собранія неженатой моложежи осенью и зимой, посидѣлки. Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п'ять: не пускай їх на досвітки, нехай дома сплять. Сестри дома немає, на досвітках гуляє.
Забіди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. Нанести ущербъ, обидѣть матеріально. Я тим не забідив його багато, що взяв у його трохи сього та того.
Зозулястий, -а, -е. Пестрый, въ черныхъ и бѣлыхъ пятнышкахъ. Уже зозуляста курка не дурно мов півень співає.
Лютува́тися, -туюся, -єшся, гл. 1) = лютувати 1. 2) Паяться.
Мсти́тися, мщу́ся, мсти́шся, гл. Мстить за себя, отомщать. Огонь святий мститься, як його не шануєш. Як вийде злодій з тюрьми, то ще гірш буде мститися. То вона метиться на Хведорові за дочку.
Натерпітися, -плю́ся, -пишся, гл. Натерпѣться. Вже лихого ми натерпілись доволі.
Обдемкуватий, -а, -е. Полный.
Повістувати, -ту́ю, -єш, гл. Говорить, разсказывать. Я хотів, бадічку, коли ж неня мене не пускали, повістує хлопець плачучи.
Помотрошитя, -шу, -ши́ш, гл. Поморосить, попорошить (о дождѣ, снѣгѣ). Сніжок помотрошив трошки та й перестав.
